Тарас Прохасько ‘Мої інтереси’ (з газети ‘Поступ’)

Крім універсальних у часі й просторі (географії та історії) методів, кожна влада цілеспрямовано користується власними прийомами, які залежать не тільки від властивостей конкретного часу у конкретному місці, але й від тих цілей, які конкретна влада ставить перед собою (незважаючи на те, що вона декларує).

Моя біда, як пересічного громадянина, полягає в тому, що справжні інтереси влади постійно не збігаються з моїми інтересами. Таким чином, її спеціальні прийоми видаються мені больовими. Особливо два з них, про які я не просто здогадуюся – я вже відчув їх застосування на собі. Обидва ці прийоми прості і бездоганні…

Характерно, що стратегічні прийоми влади врешті-решт скеровані проти того, що дуже узагальнено можна назвати Книжкою. Тобто, проти того, що можна вичитати, до чого можна додуматися, читаючи, на що можна орієнтуватися, звикнувши до читання, і що неможливо терпіти, прочитавши кілька певних Книжок.

Перший прийом полягає в тому, що впродовж багатьох років влада зуміла втримати народ у стані постійного екзистенційного стресу. Маю на увазі первинне фізіологічне значення цього поняття (стрес – стан організму, що виникає у відповідь на дію несприятливих зовнішніх факторів, виявляється у формі напруження або пристосувальних реакцій). Головним джерелом цього стресу є влада, яка філігранно утримує таку ситуацію, коли кожен громадянин мусить постійно балансувати між мінімальним достатком і граничним виживанням. Йдучи цією тонкою лінією, можна в будь-який момент перехилитися в той чи інший бік. Влада має достатньо важелів, щоби посприяти й першому й другому. Хоча докладати зусиль, тобто перебувати у безперестанному напруженні, кожен мусить сам, не сміючи зупинитися, постійно сподіваючись краху свого мінімального достатку. Специфічна пристосувальна реакція полягає власне в тому, що відчуття виживання охопило навіть тих, хто давно вже звик до якісної їжі, об лаштованої згідно з власними комплексами домівки і одноманітних розваг, які насправді не вивільняють від напруження, а є ще одним способом його посилення.

Коли ідеєю виживання більшою чи меншою мірою перейнятий весь народ, то нічого доброго, крім самого виживання, від нього сподіватися не варто. Коли ж влада має змогу це виживання зробити можливим, вона може почуватися безпечно, і спокійно займатися реалізацією своїх справжніх цілей. Конкуренції з боку Книжки не буде. Для того, щоб почати читати, бракує часу, грошей, сили… Передусім бракує потреби, бо в стані стресу пристосувальні реакції виробляються самочинно.

І власне в перетворенні відсутності потреби в Книжці на тотальну звичку полягає другий стратегічний прийом влади, яка вважає мене своїм підвладним. Очевидним виявом цього прийому є культивування таких умов, коли з неуцтвом і бездумністю, виплеканими не витанням, можна вдало і безкарно функціонувати на всіх рівнях суспільної ієрархії. Для того, щоби виживати, власного досвіду власного виживання виявляється досить, щоби керуватися ним впродовж всього свого виживання. То лише для чогось більшого потрібно щось більше.

Таким чином, за останні роки ми мали шанс втратити більше, ніж за воєнні часи – більшість представників уже двох поколінь фактично відлучені від того, що умовно можна назвати Книжкою. Вилучення двох ланок з традиції читання є чимось близьким до гуманітарної катастрофи. Її не можуть віддалити ні ті, хто без заглядання у відповіді спроможний впродовж дня розв’язати цілий зшиток тупих і бездуховних кросвордів, ні ті, хто вправно використовує комп’ютер на своєму робочому місці. Її наближення не стримає бурхливий розвиток інших способів передачі інформації. Бо не про інформацію йдеться, а про особливу функцію. Це п

uamodna.com

Мої інтереси

Святкувати Пасху в Україні почали наприкінці першого тисячоліття з приходом християнства. За біблійним сюжетом, Iсус Христос воскрес рано-вранці, i це Воскресіння супроводжувалось великим землетрусом: то ангел небесний відвалив камінь від дверей Гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марiя Магдалина, Марiя, мати Якова та Саломія прийшли до гробу з ароматами, щоб обмастити тіло Iсуса, але побачили відвалений камінь i порожній гроб, i тоді схвильованим жінкам з’явився ангел i сповістив про Воскресіння Господнє.
Свято Великодня має язичницькі корені і народилося набагато раніше за свято Пасхи, ще до зародження в Україні християнства. В давнину землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими віруваннями і була тісно пов’язана весняна поминальна обрядовість.
Існує думка, що євангельська подія, на честь якої встановлена Пасха, а також пасхальні обряди найімовірніше запозичені з язичницьких та іудейських культів і у переродженому вигляді пов’язані з особою Христа (хоча спочатку християнські богослови не визнавали спорідненості Ісуса Христа з язичницькими воскресаючими богами і тільки євангельські твори вважалися істинними). Але християнське оформлення свята мало змінило сутність язичницьких обрядів.
Свято Великодня в Україні сьогодні символізує загальне відродження та обновлення.

Походження назви «Великдень»

Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва «Великдень» («Великий День») з’явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що «Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп’яли Христа — дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…»
Згідно іншої легенди, свято Великодня народилося сім тисяч років тому, ще за часів дохристиянства, і було пов’язане з язичницькими культами. Ось як її переповідають…
Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. І Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив:
— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров’я.
Тільки-но він отаке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо.
І гукнув старший брат Тур:
— Се моє!
Хотів схопити плуга — аж він полум’ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур.
— Се моє! — прокричав середульший брат. Але і йому сахнуло полум’я в лице.
— Ні, братове, се моє, — всміхаючись, мовив Яр.
Він підійшов і взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запріг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А потім — другу, й десяту, і соту. Засіяв поле полтвою — пшеницею дикою, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, і борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. За все те великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був ВЕЛИКДЕНЬ. Тобто Великий День хлібороба.

Походження назви «Пасха»

Слово «Пасха» походить від назви старозаповітного свята, яке відзначали іудеї в пам’ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальний агнець євреїв став прообразом Христа, тому Христос ще іменується Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою.

Великодні звичаї

Наразі дослідникам досить важко розібратись, які саме великодні обряди коли й як виникли. З християнською великодньою обрядовістю змішалися давні язичеські обряди, пов’язані зі святкуванням весняного сонця. Під впливом християнського календаря язичеська обрядовість частково перемандрувала в Великодній тиждень, а частково й зовсім зникла, окільки припадала на Великий Піст, що був у повному контрасті з «весняною радістю».
У великодніх звичаях, відомих, головним чином, із записів очевидців XIX-XX ст., знаходяться сліди трьох різних, нашарованих один на одний, культів — культу роду, культу весняного сонця і культу Христа, що приніс людству ідею Воскресіння — ідею духовного й фізичного відродження. Вірування, спільне всім слов’янам, що на Великдень «сонце грає», чи «гуляє», хоч його і приймають за атрибут християнського свята, бо, мовляв «цього дня все веселиться на небі й на землі», було, мабуть, одною з основніших ідей весняного свята сонця, з якої випливали й дальші, в роді того, шо «під Великодню неділю не вільно спати», бо «той, хто спить, своє щастя проспить».

Великодня служба божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священик сповіщав, що Христос воскрес, а всі присутні з трепетом відповідають: «Воістину воскрес!» Пiсля служби процесія тричі обходить навколо церкви, а потім починали процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок, крашанок, ковбас, хріну, сала, тощо. Господині збрирають їх в кошики, прикрашені вишиваними рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках i починають розговлятися.
Розговляються насамперед свяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед свяченого має бути смаженина, часник, полин, хрін і соль.
В давніші часи, перед тим, як з’їсти свячене самому, господар йшов зі свяченим насамперед поміж худобу, христосувався з нею, сповіщав «Христос Воскрес!», а хтось із присутніх відповідав за худобу: «Воістину Воскрес!». Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини і вимовляв: «Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски». В іншій околиці Галичини було записано іншу формулу: «Який дар красний, так і аби Бог дав телиці (ягниці, чи що) красні». Потім обходив із свяченим сад, пасіку, город, відповідно примовляючи, і, нарешті всі входили до хати, де господар благословляв дітей що ставали перед ним навколішки: «Аби вам розум так скоро розв’язувався, як ці бесаги (торба) скоро розв’язуються». У кого була дівчина на видданні, клали їй паску на голову: «Аби-сь у людей була така велична, як ця паска пшенична!» Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: «Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте» (Матеріали української етнольогії, НТШ. XV, 39). Після розговин молодь ішла звичайно під церкву, де розпочиналися великодні ігри — Веснянки, чи Гагілки в супроводі відповідних пісень. У житті молоді великодні забави були початком Вулиці, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені.
На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня «небо оговорено».
Після розговин починали дзвонити на дзвіниці, — а хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.
Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок.
Серед інших великодніх звичаїв відомо ще один, який полягає в розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий урожай. Цей вогонь вважається святим і мусить сам погаснути.
Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною «на горбках». У могильні горбки закопють яйця та шкаралупу від з’їджених яєць, кості зі свяченого м’яса, свячену сіль, тощо; виливають і чарку горілки: «їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають прохожим.

myinterestspuppies.blogspot.com

Тарас Прохасько. Мої інтереси | Народний Оглядач

Крім універсальних у часі й просторі (географії та історії) методів, кожна влада цілеспрямовано користується власними прийомами, які залежать не тільки від властивостей конкретного часу у конкретному місці, але й від тих цілей, які конкретна влада ставить перед собою (незважаючи на те, що вона декларує).

Моя біда, як пересічного громадянина, полягає в тому, що справжні інтереси влади постійно не збігаються з моїми інтересами. Таким чином, її спеціальні прийоми видаються мені больовими. Особливо два з них, про які я не просто здогадуюся – я вже відчув їх застосування на собі. Обидва ці прийоми прості і бездоганні…

Характерно, що стратегічні прийоми влади врешті-решт скеровані проти того, що дуже узагальнено можна назвати Книжкою. Тобто, проти того, що можна вичитати, до чого можна додуматися, читаючи, на що можна орієнтуватися, звикнувши до читання, і що неможливо терпіти, прочитавши кілька певних Книжок.

Перший прийом полягає в тому, що впродовж багатьох років влада зуміла втримати народ у стані постійного екзистенційного стресу. Маю на увазі первинне фізіологічне значення цього поняття (стрес – стан організму, що виникає у відповідь на дію несприятливих зовнішніх факторів, виявляється у формі напруження або пристосувальних реакцій). Головним джерелом цього стресу є влада, яка філігранно утримує таку ситуацію, коли кожен громадянин мусить постійно балансувати між мінімальним достатком і граничним виживанням. Йдучи цією тонкою лінією, можна в будь-який момент перехилитися в той чи інший бік. Влада має достатньо важелів, щоби посприяти й першому й другому. Хоча докладати зусиль, тобто перебувати у безперестанному напруженні, кожен мусить сам, не сміючи зупинитися, постійно сподіваючись краху свого мінімального достатку. Специфічна пристосувальна реакція полягає власне в тому, що відчуття виживання охопило навіть тих, хто давно вже звик до якісної їжі, об лаштованої згідно з власними комплексами домівки і одноманітних розваг, які насправді не вивільняють від напруження, а є ще одним способом його посилення.

Коли ідеєю виживання більшою чи меншою мірою перейнятий весь народ, то нічого доброго, крім самого виживання, від нього сподіватися не варто. Коли ж влада має змогу це виживання зробити можливим, вона може почуватися безпечно, і спокійно займатися реалізацією своїх справжніх цілей. Конкуренції з боку Книжки не буде. Для того, щоб почати читати, бракує часу, грошей, сили… Передусім бракує потреби, бо в стані стресу пристосувальні реакції виробляються самочинно.

І власне в перетворенні відсутності потреби в Книжці на тотальну звичку полягає другий стратегічний прийом влади, яка вважає мене своїм підвладним. Очевидним виявом цього прийому є культивування таких умов, коли з неуцтвом і бездумністю, виплеканими не витанням, можна вдало і безкарно функціонувати на всіх рівнях суспільної ієрархії. Для того, щоби виживати, власного досвіду власного виживання виявляється досить, щоби керуватися ним впродовж всього свого виживання. То лише для чогось більшого потрібно щось більше.

Таким чином, за останні роки ми мали шанс втратити більше, ніж за воєнні часи – більшість представників уже двох поколінь фактично відлучені від того, що умовно можна назвати Книжкою. Вилучення двох ланок з традиції читання є чимось близьким до гуманітарної катастрофи. Її не можуть віддалити ні ті, хто без заглядання у відповіді спроможний впродовж дня розв’язати цілий зшиток тупих і бездуховних кросвордів, ні ті, хто вправно використовує комп’ютер на своєму робочому місці. Її наближення не стримає бурхливий розвиток інших способів передачі інформації. Бо не про інформацію йдеться, а про особливу функцію. Це про щось, наближене до відчуття розуміння й розуміння відчуттів.

Але існують певні закони динаміки стресу, які спрацьовують навіть для тих, хто зробив стрес законом. Вирішальним з них є такий, що стрес є скінченним. Щоправда, закінчення може бути різним. У нашому, людському, випадку найліпшим способом виходу зі стресу є осмислена ситуація. Тоді не агресією, не втечею, не апатією, а усуненням стресора (джерела стресу) закінчується стрес.

Якщо стратегічні прийоми стресора (джерела стресу) скеровані проти Книжки, то усунути його можна лише за допомогою Книжки. У поверненні до неї – вирішення такого питання того ж таки спільного виживання.

Це може нагадувати божевільні рецепти з підручників про досягнення життєвого успіху, авторитету, бездоганної фігури, внутрішньої гармонії, поліпшення інтелекту й кольору шкіри одночасно, але насправді досить лише не випити кілька кав або пив, одної пляшки коньяку, щоби купити одну добру Книжку.  Досить кілька ночей поспати на півгодини менше, щоби неквапом її прочитати. Досить кількох поїздок у маршрутці, щоби подумати про неї, про себе і про тих, хто поруч. Досить не подивитись одного ток-шоу, щоби почитати кілька сторінок вголос для цілої сім’ї. Досить дати її почитати кільком приятелям чи приятелькам, щоби світ змінився на краще. Досить для цього всього звикнути, щоби вивільнитися від стресу. Але цього досить, щоби про виживання більше не йшлося…

 

Газета «Поступ», №96(1151), червень 2003 року

 

 

www.ar25.org

«Мужики, це не мої інтереси!» Зеленський, «погрожуючи» журналістам, дуже сильно проговорився, сенсаційне відео

(мовою оригіналу) «- История с «…возвращением пленных» — энциклопедия массового идиотизма по-украински. Вобрала в себя, как губка, все его, наиболее отличительные проявления. 1. Популизм, как основн

(мовою оригіналу) «- История с «…возвращением пленных» — энциклопедия массового идиотизма по-украински. Вобрала в себя, как губка, все его, наиболее отличительные проявления. 1. Популизм, как основной жанр государственной политики. Ах, сонечки, ах, герои!.. треба негайно, за будь-яку ціну повернути хлопців додому!!!!! Вот в Израиле, вот Гилад Шалит… 2. «Проблема мертвых героев». Военные для общества мёртвы. Трижды в год общество что-то там вскукарекивает про «…героев», не желая все остальное время знать ни про реальные потребности героев, ни про систематическую работу с армией, военными, ветеранами, членами их семей. 3. Российские спецслужбы соединяют махровый украинский популизм плюс любовь наріда к мертвым героям и проводят операцию дезинформации, в которой добровольно ебе… простите, задействует сам себя, новоизданный генеральный прокурор. Фурор! Едут!!! Сонечки повертаюцца!!! Мамы в аэропорт!!!! Журналисты в низком старте, счастье, цветы, слезы, плыве кача. 4. Немного папізже, выясняется что как-то не очень меняют, не всех, и не туда. 5. ОПа издаёт мудрое сообщение: мол, не ссыте, все под контролем. 6. Однако, выясняется, что большинство таки ссут. Кто кипятком, кто укропом, кто марганцовкой. Как же так?!! Ведь уже объявили!!!!! 7. Внезапно выясняется, что Россия поставила условие обмена выдачу изъятого с оккупированных территорий ключевого свидетеля по делу МН-17. 8. Итог, вилка: не отдать — сорвать обмен, идти к мамам и телекамерам объясняться. Отдать — измазать дерьмом СБУ и крупно поссориться с Гаагским судом. Общественное ожидание уже сформировано!.. В Москве довольно ржут. 9. Нам остаётся дружно смотреть на готовность Зе принимать непопулярные решения, нести за них ответственность и аргументировать обществу причины этих решений. По-сути Пу, с которым Зе собрался говорить о мире, выдвинул ему два варианта: «могу х*ем по губам, могу в левое ухо. Выбирай». Теперь, вне зависимости от принятого решения, Пу въ*бет Зе — в любом случае. И это потому, что популизм криво-косо работает только во внутренней политике. А во внешней он наказуем — с обязательными последствиями для той же самой политики внутренней. Зе сейчас имеет политический шпагат, в который он бездумно прыгнул, не рассчитав возможности своих паховых связок. Придавили Нормандским форматом, поймали на популизме, на актерском сантименте, сделали, как щенка. И, конечно же, не нашлось среди холуев никого, который смог его превосходительству, возразить-с. Пока его превосходительство ставили в позу обмена. А сердобольные массы, обожающие «сонечек» трижды в год, сильно этому шпагату помогли. 10. Цитирую Лаврова. Больше сказать нечего.» Український військовий експерт, коментатор, актор, блогер — Олексій Арестович. Рекомендуємо переглянути: «Голова ОДА Донецької області, якого призначив Зеленський, виганяє на вулицю військовий госпіталь»

Читайте дальше

ukrmedia.top